У Черкасах за організаційної підтримки Громадсько-військового руху (ГВР) 11 лютого відбулася панельна дискусія «Про культуру вдячності військовим і ветеранам».
Участь у заході взяли ветерани російсько-української війни, діючі військовослужбовці, фахівці із супроводу ветеранів, активні містяни. Партнерами дискусії виступили громадські організації «Черкаський інститут міста» та «Горизонт змін».
Головна мета зустрічі – формування правильної комунікації з військовими, із родинами полеглих захисників та воїнів, що у полоні, зниклих безвісти. Такі заходи ГВР проводить системно, один з них відбувся нещодавно у місті Дніпро.
«Україна потребує формування культури вдячності військовим, ветеранам, членам їх родин, вшанування пам’яті полеглих. Адже у багатьох людей є внутрішня потреба виявляти свою вдячність і зрозуміти, як це робити коректно, а у військових – прагнення бути почутими, щоб їх зрозуміли й не зачіпали їхні емоції та почуття», – впевнена тренерка, менторка, дружина військового та модераторка дискусії Марина Макуха.
Під час обговорення учасники намагалися зіставити уявлення цивільних про вдячність, опираючись на результати оприлюднених соціологічних опитувань, з реальними відчуттями та потребами військових і ветеранів, а також знайти спільне поле розуміння: що справді підтримує, а що – ні.
Ветеран російсько-української війни Денис Калінін розповів, що особливо щемкою для нього стала подяка, яку він отримав на деокупованій території України за те, що вона стала вільною. «Я – професійний військовий, починаючи з 2008 року. Захищати Україну – це моя робота. Це – вибір серцем. Дякують часто, в основному – словами. А, наприклад, коли я повертався з Харкова у Черкаси у відпустку по пораненню, то отримував і багато допомоги, бо шкутильгав і не міг пересуватися. І – подяки від простих людей», – сказав він.
На думку соціальної працівниці БО «Веста» Лесі Савʼяненко поки що у цивільних немає сформованої культури подяки в цілому, а відповідно і у військових та ветеранів немає культури прийняття цієї подяки.
«Коли мені вперше подякували, то стало ніяково. А потім я для себе зрозумів, що не люблю подяки і зайвої уваги до себе. Особливо гостро це відчувалося, коли я втратив батька і мені казали: «Дякую за батька!», підіймаючи цим хвилю болючих спогадів», – поділився ветеран війни Богдан Кордабньов.
Учасники дискусії також обговорили прийнятні та допустимі межі публічної подяки, неоднозначні жести вдячності, запити щодо пошани та уваги ветеранів після завершення служби, а також алгоритми, як зробити подяку не формальністю, а дією.
Марина Цибенко, фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Черкаського ветеранського простору наголосила на важливості складання чіткого «списку» форм вдячності. «Це може бути не лише пряма чи не пряма подяка, а й взяти ветерана на роботу – теж форма вдячності. Хвилина мовчання – форма шани полеглим. Ми маємо формувати культуру й цінності, не лише говорити, а й втілювати ось цю шану й повагу до військових та ветеранів у ритуали, поведінкові практики, створення символів. Шана й повага формують відчуття гідності у військового та ветерана».
Символічно, що в день проведення ГВР панельної дискусії «Про культуру вдячності військовим і ветеранам» у Черкасах, Верховна Рада України ухвалила 260 голосами Закон «Про загальнонаціональну хвилину мовчання».
Він передбачає встановлення щоденної загальнонаціональної хвилини мовчання о 9:00 на вшанування загиблих внаслідок збройної агресії РФ проти України. Відтепер хвилина мовчання – це щоденний комеморативний захід у сфері національної пам’яті на загальнонаціональному рівні.
Нагадаємо, що щоденна загальнонаціональна хвилина мовчання є важливим ритуалом подяки, пошани та пам’яті, який консолідує українське суспільство, формує культуру пам’яті, зміцнює відчуття єдності та національної ідентичності в умовах війни. Ритуал своїм Указом запровадив Президент України Володимир Зеленський у березні 2022 року.